Suchergebnisse

У статті автором проаналізовано динаміку чисельності громад Римо-католицької церкви на Півдні України в 20-30-ті рр. ХХ ст. Визначено політичні та демографічні фактори, що впливали на зміни чисельності громад в регіоні. ; In the article the author analyzed the dynamics of numberRoman-Catholic Church's societies in the South Ukraine in 20s-30s of the XXth century. The political and demographic factors which influence on change of number societies in regionwere defined.

Після встановлення нацистського окупаційного режиму в містах України було створено десятки єврейських гетто. Більшість із них досі залишаються «білими плямами» на тлі історії міського простору. У статті розглянуто історію гетто у Херсоні. Встановлено, що від самого початку нацистська адміністрація не планувала довгострокового існування гетто, а його мешканців мали знищити у найкоротші строки. Актуальність запропонованої теми зумовлено необхідністю вивчення маловідомих сторінок місцевої історії, які мають допомогти осмислити сучасний міський простір із його минулим та сприяти формуванню сучасної політики пам'яті. Історія херсонського гетто десятиліттями залишалася маловідомою широкому загалу і досі не була темою спеціального історичного дослідження. Це можна пояснити низкою об'єктивних факторів. Більшість головних свідків організації та ліквідації гетто знищили нацисти. Гетто існувало дуже короткий час (близько одного місяця) в умовах ізоляції та комендантської години; спілкування його мешканців із іншим населенням міста максимально обмежили. У післявоєнні роки російська влада з політичних міркувань не розглядала трагедію єврейського народу як окрему проблему. Зібрано та опрацьовано комплекс джерел, які дають змогу охарактеризувати обставини створення гетто, повсякденне життя у ньому та процес його ліквідації. Визначено, що створювали та ліквідовували гетто члени зондеркоманди 11а айнзацгрупи Д поліції безпеки СД. За наказами нацистів у місті сформували єврейську раду («юденрат»), діяльність якої передбачала облік єврейського населення міста та переведення його до гетто. Прослідковано поведінку та адаптацію мешканців міста до життя в умовах окупації, зокрема зміну їхніх соціальних ролей. Наведено приклади, які свідчать про стратегії виживання і свідомий колабораціонізм. ; After the establishment of the Nazi occupation regime, dozens of Jewish ghettos were established in the cities of Ukraine. Most of them still remain "white spots" against the background of the history of urban space. The article examines the history of the ghetto in Kherson. It was established that from the very beginning the Nazi administration did not plan the long-term existence of the ghetto, and its inhabitants were to be destroyed as soon as possible. The relevance of the proposed topic is due to the need to study the little-known pages of local history, which should help to comprehend the modern urban space with its past and contribute to the formation of modern memory policy. The history of the Kherson ghetto has remained little known to the general public for decades and has not yet been the subject of a special historical study. This can be explained by a number of objective factors. Most of the main witnesses to the organization and liquidation of the ghetto were killed by the Nazis. The short-lived existence of the ghetto (only about one month) in conditions of isolation and curfew, limited the communication of its inhabitants with the rest of the city. In the postwar years, the tragedy of the Jewish people was not seen by the Soviet authorities as a separate issue for political reasons. A set of sources has been collected and processed, which allow characterizing the circumstances of the ghetto creation, everyday life and the process of its liquidation. It was determined that the members of Sonderkommando 11a, Einsatzgruppe D of the SD Security Police were involved in the organization of the creation and liquidation of the ghetto. On the orders of the Nazis, a Jewish council ("Judenrat") was established in the city, through the activities of which the Jewish population of the city was to be registered and transferred to the ghetto. The behaviour and adaptation of the city residents to live in the conditions of occupation, in particular the change of their social roles, is traced. Examples are given that can be interpreted as a survival strategy and conscious collaborationism.

In the article on the basis of the archived and other sources the process of development of school education of the Polish national minority in the South of Ukrainein 1920sis examined. The historical places of Polish population's location are outlined in the South region; specially well-educated public authorities,which are the task of organization of educational work among national minorities are described. Reasons and terms of input of new national politics are defined; normatively-legal acts are analysed on the basis of that the new system of education is created. The process of activity organization of educational establishments for the Polish population is shown. The positive and negative aspects of their activity are determined. As a result of the conducted analysis, we concluded, that the Polish population in two ways and ambiguously behaved to the accrued educational establishments. From one side, networking of national schools with Polish studies had an important value for maintenance of their originality and identity, and from other, wide anti-religious propaganda and planting of communist ideology pushed away the Polish population from the Soviet national schools. Moreover, the badly developed network of Polish schools of the high level, weak material and technical base of studies and absence of skilled Polish teachers, influenced negatively on the quality of studies at the national Polish schools. ; У статті на основі архівних та інших джерел розглядається процес розвитку шкільної освіти польської національної меншини Півдня України в 1920-х рр. Окреслено історичні місця розселення польського населення у Південному регіоні; охарактеризовано спеціально утворені органи державної влади, на які покладалося завдання організації освітньої роботи серед національних меншин. Визначено причини та умови запровадження нової національної політики; проаналізовано нормативно-правові акти на основі яких створено нову систему освіти. Показано процес організації діяльності навчально-виховних закладів освіти для ...

The purpose of this article is to study the activities of Ivan Mitrofanovich Lutsenko (1863–1919) about his activities, which were aimed at popularizing the history of the Ukrainian Cossacks, the struggle for the spread of the Cossack worldview and spiritual values. I seek to deepen the study of this issue, based on previous research. The corresponding image of I. Lutsenko was reflected in the first essays-memoirs about him, the authors of which were his friends. G. Zlenko, T. Vintskovsky, V. Lobodaev and others wrote about I. Lutsenko as an adherent of the Cossack idea. I. Lutsenko was born in Poltava region in a family that probably had Cossack roots. In 1908, the first Cossack text by I. Lutsenko was published in the Kyiv newspaper Rada, which had not yet been taken into account by his biographers, including us. The Odessa doctor's note was devoted to the issue of P. Polubotko's treasures, which was relevant in Ukraine in the early twentieth century and then in the 1990s. The thesis about the purpose of these treasures caused doubts in I. Lutsenko, but instead he denied the opinion of D. Yavornytsky that this story is a fabrication. The apogee of the realization of these ideas precisely because of the idea of the revival of the Cossack ethos fell on the period of the Great War and the Ukrainian Revolution of 1917–1921. Many sources and memoirs reflect the contribution of I. Lutsenko during the Ukrainian revolution in the formation of detachments of free Cossacks. I. Lutsenko zealously undertook to implement the decision of the General Cossack Council on the organization of free Cossacks, especially in the regions that still "breathed" the Cossack history and traditions: Katerynoslav, Poltava, Kherson. I. Lutsenko founded and headed the section of free Cossacks at the Odesa Ukrainian Military Council. I. Lutsenko's efforts aimed at forming the neo-Cossack idea and movement were also embodied in his writing of a number of articles on relevant topics, which were published in the Odesa editions of 1917–1918. The ...

The article describes the facts of anti-state riots in the army during the First Russian Revolution in the south of Ukraine. The author of the article tries to investigate the revolutionary spirit in the Russian army during the revolution of 1905 – 1907. The article highlights the active propaganda activities of revolutionary parties in the army divisions of southern Ukraine. The main attention is paid to the violent nature of confrontation between the power structures of the Russian Empire and the revolutionaries. The article provides instructions for soldiers to suppress the rebel population. The movement and location of military units on the territory of Ukraine is noted in article. The conditions for settling soldiers in new places after moving are described. The conflict of war ministry with other ministries is also described. The conflict arose regarding the involvement of soldiers for various tasks in a revolutionary popular uprising. Attention is paid to the negative attitude of the Russian army soldiers to the Jewish population, as well as the participation of soldiers in Jewish pogroms in southern Ukraine. The article provides examples of insurgent attempts to persuade the military of revolutionary ideals. This context describes the authorities' actions to prevent the convergence of soldiers with people. The author describes an attempt by the revolutionaries to kill a commander of troops by means of a planned attack using explosives. The fact of the uprising of the soldiers of the Kherson Disciplinary Battalion is described. In addition to the active actions of the revolutionaries, the article notes a passive resistance to the authorities, which is manifested in calls not to pay taxes to the treasury. Also, the fact of supporting the army of the part of the population that did not hope for a revolution in the state is described. The article provides statistics on the level of mortality in the military and emphasizes the increase in the number of ineligible persons for military service by healthy in the first half of the nineteenth century.The author notes that at the beginning of the ХХ century the Russian army was not the defender of the Russian people, but remained the "guardian" of the political monarchical model, its important segment of security. ; У статті описується роль армії Російської імперії в придушенні масових заво­рушень в роки Першої російської революції на півдні України. Автор статті намагається дослідити революційний дух в армійському середовищі під час рево­люції 1905–1907 років.Основна увага приділяється дислокації військ в Україні напередодні та під час революції 1905–1907 років. Наголошується на тому, що переміщення війсь­кових вільно висвітлювалося пресою, що надавало змогу революціонерам орієнтуватися згідно з ситуацією. Саме тому про переміщення військ відповідно до циркуляра Воєнного міністерства № 4349 від 23 травня 1910 року стало державною таємницею. Питання залучення військ до придушення революційних настроїв розглядається всебічно: від конфлікту Воєнного міністерства із Мініс­терством шляхів сполучення до прерогатив виклику армійських підрозділів місцевою губернською владою.Відзначається нестача військових підрозділів в деяких революційно-активних регіонах південної України, що свідчить про розмах революційного руху. Внаслі­док цього описується утворення народного ополчення із відповідним державним забезпеченням. Незважаючи на нестачу військ, автор відзначає факти залучення військових підрозділів для виконання нетипових для військових завдань, напри­клад, розвантаження різних цивільних вантажів в Одеському порту, або додат­кове навантаження у формі стройової підготовки.Внаслідок напруженої революційної ситуації влада намагалася відокремити армію від політичного впливу, що відображається в різних меморіях Ради міні­стрів Росії. Відмічені спроби не допустити проникнення у військове середовище політично неблагонадійних осіб, особливо призовників. Однак це не зупинило революціонерів від активізації антидержавної пропаганди, яка проявлялася в різних формах: від акцій залякування та відкритої агітації до спланованих спроб замаху на життя високих військових чинів.Автор наводить яскравий приклад непокори військових, який мав місце в червні 1905 року в Херсонському дисциплінарному батальйоні. Описується й психологічна складова солдатської відповідальності на прикладі участі солдатів в розстрільних командах, що відзначається як де мотивуючий аспект військової служби.Додатковою, але не менш важливою інформацією є негативна роль участі армійських підрозділів у стабілізації внутрішньої політичної ситуації на Півдні України. Зокрема, йдеться про участь солдатів в масових погромах, особливо стосовно єврейського населення. Автор відстоює думку, що російська армія на початку ХХ століття не була захисником російського народу, а залишалася «охоронцем» політичної монархічної моделі, її важливим сегментом безпеки.

The article describes the facts of anti-state riots in the army during the First Russian Revolution in the south of Ukraine. The author of the article tries to investigate the revolutionary spirit in the Russian army during the revolution of 1905 – 1907. The article highlights the active propaganda activities of revolutionary parties in the army divisions of southern Ukraine. The main attention is paid to the violent nature of confrontation between the power structures of the Russian Empire and the revolutionaries. The article provides instructions for soldiers to suppress the rebel population. The movement and location of military units on the territory of Ukraine is noted in article. The conditions for settling soldiers in new places after moving are described. The conflict of war ministry with other ministries is also described. The conflict arose regarding the involvement of soldiers for various tasks in a revolutionary popular uprising. Attention is paid to the negative attitude of the Russian army soldiers to the Jewish population, as well as the participation of soldiers in Jewish pogroms in southern Ukraine. The article provides examples of insurgent attempts to persuade the military of revolutionary ideals. This context describes the authorities' actions to prevent the convergence of soldiers with people. The author describes an attempt by the revolutionaries to kill a commander of troops by means of a planned attack using explosives. The fact of the uprising of the soldiers of the Kherson Disciplinary Battalion is described. In addition to the active actions of the revolutionaries, the article notes a passive resistance to the authorities, which is manifested in calls not to pay taxes to the treasury. Also, the fact of supporting the army of the part of the population that did not hope for a revolution in the state is described. The article provides statistics on the level of mortality in the military and emphasizes the increase in the number of ineligible persons for military service by healthy in the first half of the nineteenth century.The author notes that at the beginning of the ХХ century the Russian army was not the defender of the Russian people, but remained the "guardian" of the political monarchical model, its important segment of security. ; У статті описується роль армії Російської імперії в придушенні масових заво­рушень в роки Першої російської революції на півдні України. Автор статті намагається дослідити революційний дух в армійському середовищі під час рево­люції 1905–1907 років.Основна увага приділяється дислокації військ в Україні напередодні та під час революції 1905–1907 років. Наголошується на тому, що переміщення війсь­кових вільно висвітлювалося пресою, що надавало змогу революціонерам орієнтуватися згідно з ситуацією. Саме тому про переміщення військ відповідно до циркуляра Воєнного міністерства № 4349 від 23 травня 1910 року стало державною таємницею. Питання залучення військ до придушення революційних настроїв розглядається всебічно: від конфлікту Воєнного міністерства із Мініс­терством шляхів сполучення до прерогатив виклику армійських підрозділів місцевою губернською владою.Відзначається нестача військових підрозділів в деяких революційно-активних регіонах південної України, що свідчить про розмах революційного руху. Внаслі­док цього описується утворення народного ополчення із відповідним державним забезпеченням. Незважаючи на нестачу військ, автор відзначає факти залучення військових підрозділів для виконання нетипових для військових завдань, напри­клад, розвантаження різних цивільних вантажів в Одеському порту, або додат­кове навантаження у формі стройової підготовки.Внаслідок напруженої революційної ситуації влада намагалася відокремити армію від політичного впливу, що відображається в різних меморіях Ради міні­стрів Росії. Відмічені спроби не допустити проникнення у військове середовище політично неблагонадійних осіб, особливо призовників. Однак це не зупинило революціонерів від активізації антидержавної пропаганди, яка проявлялася в різних формах: від акцій залякування та відкритої агітації до спланованих спроб замаху на життя високих військових чинів.Автор наводить яскравий приклад непокори військових, який мав місце в червні 1905 року в Херсонському дисциплінарному батальйоні. Описується й психологічна складова солдатської відповідальності на прикладі участі солдатів в розстрільних командах, що відзначається як де мотивуючий аспект військової служби.Додатковою, але не менш важливою інформацією є негативна роль участі армійських підрозділів у стабілізації внутрішньої політичної ситуації на Півдні України. Зокрема, йдеться про участь солдатів в масових погромах, особливо стосовно єврейського населення. Автор відстоює думку, що російська армія на початку ХХ століття не була захисником російського народу, а залишалася «охоронцем» політичної монархічної моделі, її важливим сегментом безпеки.

The article analyzes the three stages of the migration of the German ethnic group into the territory of modern Ukraine, different in nature, character and orientation, and their features are clarified. The author reveals the geography of the first migratory flows of the Goths in the second half of the IIcentury, which went from the Wisla delta to Scythia, and were divided into the western (settled on the right bank of the Dnieper) and eastern. The latter, having settled down near the Sea of Azov, founded the state of Germanarich, and in the IV century, under the pressure of the Huns, the center of life of Goths moved to the Kerch Peninsula, the mountainous region of Crimea, where their state association Gothia existed until the XVIIIcentury. It turns out that in the early Middle Ages there was a second wave of German settlements on modern Ukrainian lands from the West European direction. The expansion of the settlements of Germans and immigrants from other European countries on the lands of Kievan Rus was facilitated by political relations, which were also realized with the help of dynastic marriage unions. The princes of Kiev, pursuing a foreign policy worthy of a great power, have equal relations with the main European states of the medieval world - the Holy Roman Empire (Germany) and Byzantium, they invite priests, German craftsmen and merchants. Starting from the XIcentury, small German trade colonies appeared in Kiev, Vladimir-Volynsky, Lutsk and other cities. During the Lithuanian-Polish period, the influx of German settlers to Ukrainian lands is increasing. This was facilitated by various benefits and provision of points to the German immigrants by Lithuanian princes and Polish kings. In the fourteenth and fifteenth centuries, Magdeburg law was acquired by large trading cities. The third period, the most significant resettlement and colonization, that is, large-scale development of the South of Ukraine - the Sea of Azov, the Black Sea region and the lands of Crimea - begins in the second half - the end of the 18th century. The author emphasizes that this most powerful period and the great positive history of the development of our region is largely connected with immigrants of German origin (and representatives of other ethnic groups). This period becomes a powerful colonization and economic development of the entire South of Ukraine, the rich land of the Azov, Black Sea, Crimea. It is noted that then, on the initiative and real support of the government of tsarist Russia, the development of wide steppe spaces took place, which, together with Ukrainian lands, had recently been transferred to the Russian Empire. Since then, the history of immigrants has become part of the history of the Ukrainian people. The dynamics of the development of German colonies in different provinces of the South of Russia is analyzed separately, the social aspects of the life of settlements, the grave consequences for the colonists associated with the First World War, and revolutionary events in the Russian Empire are indicated. The gains and losses in the national development, in the arrangement, in the administrative division of the German and other settlers, which were the consequences of radical fluctuations in the national policy of the Soviet government in the pre-war period, are revealed. ; У статті проаналізовано різні за природою, характером і направленістю три етапи переселень німецького етносу на територію сучасної України, з'ясовуються їх особливості. Автором розкривається географія перших міграційних потоків племен готів у другій половині ІІст., які йшли від дельти Вісли аж до Скіфії, та розділились на західних (що розселилися на правобережжі Дніпра) та східних. Останні, облаштувавшись біля Азовського моря заснували державу Германаріха, а у ІVст. під тиском гунів центр життя готів переходить на Керченський півострів, гористу місцевість Криму, де їх державне об'єднання Готія існувало до ХVІІІст. З'ясовується, що у ранньому Середньовіччі відбувається друга хвиля поселень німців на сучасні українські землі із західноєвропейського напрямку. Розширенню поселень німців та вихідців із інших країн Європи на землях Київської Русі сприяли політичні відносини, які реалізовувалися також і за допомогою династичних шлюбних союзів. Київські князі проводячи гідну великої держави зовнішню політику, мали рівноправні відносини з головними європейськими державами середньовічного світу – Священною Римською імперією (Німеччиною) і Візантією, вони запрошували священників, німецьких майстрів і торговців. Починаючи з ХІст. з'являються невеликі німецькі торговельні колонії в Києві, Володимирі-Волинському, Луцьку й інших містах. За литовсько-польської доби посилюється приплив німецьких поселенців на українські землі. Цьому сприяли різні пільги й надання магдебурзького права німцям-переселенцям литовськими князями та польськими королями. У ХIV-ХVст. магдебурзьке право отримують великі торговельні міста. Третій період, найістотніше переселення й колонізація, тобто масштабне освоєння Півдня України – Приазов'я, Причорномор'я та земель Криму – починається від другої половини – кінця ХVІІІст. Автор підкреслює, що це був найпотужніший період та велика позитивна історія розвитку нашого краю багато в чому пов'язана з переселенцями німецького походження (і представниками інших етносів). Даний період стає потужною колонізацією та господарським освоєнням всього Півдня України, багатих земельних угідь Приазов'я, Причорномор'я, Криму. Наголошується, що тоді за ініціативи й реальної підтримки уряду царської Росії відбулося освоєння найширших степових просторів, які разом із українськими землями недавно відійшли до Російської імперії. Відтоді історія переселенців стає частиною історії українського народу. Окремо аналізується динаміка розвитку німецьких колоній у різних губерніях Півдня Росії, вказується на соціальні аспекти життя поселень, тяжкі наслідки для колоністів пов'язані з Першою світовою війною, революційними подіями у Російській імперії. З'ясовано здобутки і втрати у національному розвитку, в облаштуванні, адміністративному поділі німецьких та інших поселенців, що були наслідками радикальних коливань національної політики радянської влади у довоєнний період.

The role of the population ethnical representatives in the history of the South of Ukraine inshown in the article and the study problem of national structure in country region is considered.The question of the place of national minorities in the social-economical and political processesin South Ukraine region in the end XIX – beginning XX c. is ascertained. ; Показано роль этнического представительства населения в истории Юга Украиныи рассмотрено проблему изучения национальной структуры сельских регионов. Освещенвопрос о месте национальных меньшинств в социально-экономических и политическихпроцессах Юга Украины в конце ХІХ – начале ХХ в. ; Показано роль етнічного представництва населення в історії Півдня України тарозглянуто проблему вивчення національної структури сільських регіонів. Висвітленопитання щодо місця національних меншин у соціально-економічних та політичнихпроцесах Півдня України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

The current state of historical scholarship increasingly encourage researchers to explore the cultural and spiritual development of the nation. One of the priority sites of national revival takes secondary education – an important part of social progress. Therefore, at the present stage of development of Ukrainian statehood it's important to determine the best option of development. In this aspect, topical treatment, as well as effective methods failed to national education system. Crudity of solutions, make their decision regardless of public opinion, the real potential of the state that are characteristic of the 50-60's of the twentieth century, largely repeated today. Thus the problem of identification and justification of the main directions and trends in the education system in the years 1953-1964, and its reflection in the pages of magazines, has a scientific theoretical and practical importance. The urgency of this problem is caused primarily by the fact that the historical development of education reflects this southern region specific economic and political life during the period in question.The subject of reforming public education URSR reflected in the works L. D. Berezivska, D. I. Pavlov, J. B. Kukuruzа, L. V. Zaharovskoho, A. I. Yuhno. However, in modern historiography, the analytical researches of periodicals as sources of study polytechnization of secondary education in the South of Ukraine in 50 -60-th of the XX century .The chronological period of the article is from 1953-1964. The beginning of this period is characterized by the liberalization of social life (after the death of Stalin in March 1953) and an attempt to change the model of the Soviet system. The ending is caused by curtailment of education reform in 1958.Based on the relevance of the topic, the author poses the following problem: analyze opportunities reflection periodicals major problems polytechnization in secondary education in the southern region of Ukraine; found in the total amount of newspaper articles material worthy of use in the scientific and historical research.In the early 50th of the twentieth century in the Ukrainian URSR (and the entire Soviet space), there have been conflicts between socio-economic needs in technological industry and agriculture and the inability of the existing school system to provide comprehensive training of young people. The content of general education lagged behind the science.Scientific interest is the information contained in regional periodicals 1953-1955s of the measures to improve the situation in the field of labour education. During the studying, the analysis of regulatory documents and periodicals were allowed to identify the main trends in the development of school education in 1953-1964. Firstly, positive trends include the realization of the thesis of moving production to the centre of educational activities of students who appeared in the active implementation ideas of polytechnization migrant schools, assistance and support which were carried out at the state level. Secondly, the availability of alternative scientific approaches to the nature of the Polytechnic school. Thirdly, the creative combination of different organizational forms politehnization experience in secondary schools (attracting students to work on preschool areas, organization of production practices and trips to the company, creating different groups, industrial plants). ; На основе материалов региональных периодических изданий проанализирован опыт политехнизации отечественного школьного образования в 1953-1964 гг. Обобщены позитивные и негативные тенденции реформирования общеобразовательных учебных заведений Юга Украины. Установлена степень взаимодействия между прессой и указанной отраслью ; На основі матеріалів регіональних періодичних видань, проаналізовано досвід політехні-зації вітчизняної шкільної освіти у 1953-1964 рр. Узагальнені позитивні й негативні тенденції реформування загальноосвітніх навчальних закладів Півдня України. Встановлено ступінь взаємодії між пресою та визначеною галуззю.

Дослідження присвячене комплексному вивченню політики радянської держави по відношенню до єврейської національної меншини у міжвоєнну добу. В роботі розглянуто політику радянської держави по відношенню до єврейської національної меншини України у 20-ті рр. XX ст. Також автором висвітлені особливості переселення та землевлаштування представників єврейської національної меншини на Південь України, Крим та Далекий Схід. В даному дослідженні охарактеризовано також особливості політики більшовицької влади по відношенню до українського єврейства у 30-ті рр. XX ст. ; The study is devoted to a comprehensive study of the policy of the Soviet state in relation to the Jewish national minority in the interwar period. The paper considers the policy of the Soviet state in relation to the Jewish national minority of Ukraine in the 1920s. The author also highlights the features of resettlement and land management of members of the Jewish national minority in southern Ukraine, Crimea and the Far East. This study also describes the features of the policy of the Bolshevik government in relation to Ukrainian Jewry in the 30's of XX century.

In the article legislative acts and real policy are analyzed in the agrarian sphere of operatinggovernments on South of Ukraine in 1919. The Special place taken to the analysis of agrarian sphere of influence on the population of leaders of folk motion. An agrarian policy is examined as one of the most main motive factors of revolution 1917-1922. ; Проанализированы законодательные акты и реальная политика в аграрной сфередействующих правительств на Юге Украины в 1919 г. Особое место отведено анализу аграрной сферы влияния народных вождей на массы население. Аграрная политика рассмотрена как один из главнейших движущих факторов революции 1917-1922 гг. ; Проаналізовано законодавчі акти і реальна політика в аграрній сфері діючих урядів на Півдні України в 1919 р. Особливе місце відведено аналізу аграрної сфери впливу народних ватажків на численні маси населення. Аграрна політика розглянута як один із найголовніших рушійних факторів революції 1917-1922 рр.

The state protection bodies of the White movement in the territory of the South Ukraine was the special organization that operated not only in the military confrontation, but this organization was an essential attribute of social and political terror against the population of cities in the South Ukraine. Author is researching the issue of the confrontation of the state movement and state security structures of White Guard government. Separately, the author defines the institutional instruments of special services of the White movement, which were used relative to the Ukrainian political organizations, leaders and individuals who in certain way have been configured on the cooperation with the Ukrainian government bodies. ; Державоохоронні органи Білого руху на території південноукраїнського регіону являли собою особливу організацію, що діяла не тільки в рамках військового протистояння, а й була неодмінним атрибутом соціально- політичного терору проти населення міст Півдня. У статті автор роз- глядає питання протистояння українського державницького руху із дер- жавоохоронними структурами білогвардійського уряду. Окремо автор визначає інституційний інструментарій спецслужб Білого руху, що за- стосовувався по відношенню до українських політичних організацій, діячів та осіб, що певним чином були налаштовані на співпрацю з українськими урядовими структурами

Diplomatical relations between Russia and Austria (1785-1919) are research in thisarticle. Author accepts your attention on diplomatical relations between Austria and the South Ukraine and setting American's consulars there, with aim intensification political, economical and cultural relations between countries and sense of this co operations in the future of Ukraine too ; В работе исследуются российско-австрийские дипломатические связи периода с 1785 по 1919 года. Автор акцентирует внимание на дипломатических отношениях между Австрией и Южной Украиной и установлении Австрией там своих консульств, с целью усиления политических, экономических и культурных отношений между ними, а также на значении данного сотрудничества в дальнейшей судьбе Украины ; У роботі досліджуються російсько-австрійські дипломатичні зв'язки періоду з 1785 до 1919 роки. Автор акцентує увагу на дипломатичних відносинах між Австрією та Південною Україною та встановленні Австрією там своїх консульств з метою посилення політичних, економічних та культурних відносин між ними, а також на значенні даної співпраці у подальшій долі України

The article deals with the activities of the right-monarchist organizations in the south of Ukraine during the First Russian Revolution of 1905-1907. Particular attention is paid to the role of the "Union of the Russian People" in organizing Jewish pogroms in the limited territory of residence of the Jewish people. The author draws attention to the full support and interest of the government of the Russian Empire in cooperation with the "black hundred" movement in the south of Ukraine. The division according to the chronology of the Jewish pogroms of the nineteenth and early twentieth centuries is aimed at confirming the assertion that the cooperation of power and monarchists has been strengthened in the struggle against the revolutionary moods in society at the beginning of the twentieth century. Statistics on Jewish pogroms in the south of Ukraine, point to the dynamic activity of monarchists, the peak of which falls on October 1905. ; В статье рассматривается деятельность правомонархических организаций на Юге Украины в годы Первой русской революции 1905-1907 гг. Особое внимание уделяется роли «Союза русского народа» в организации еврейских погромов в черте оседлости еврейского народа. Автор акцентирует внимание на всесторонней поддержке и заинтересованности правительства Российской империи в сотрудничестве с «чёрносотенным» движением на юге Украины. Разделения по хронологии еврейских погромов ХІХ – начала ХХ века, направлено на подтверждение данных об усилении сотрудничества власти и монархистов в борьбе с революционными настроениями в обществе в начале ХХ века. Статистические данные о еврейских погромах на Юге Украины, указывают на динамику активной деятельности монархистов, пик которой приходится на октябрь 1905 года. ; В статті йдеться про діяльність правомонархічних організацій на Півдні України в роки Першої російської революції 1905-1907 рр. Особлива увага приділяється ролі «Союзу руського народу» в організації єврейських погромів у межі осілості єврейського народу. Автор акцентує увагу на всебічній підтримці та зацікавленості уряду Російської імперії і співпраці з «чорносотенним» рухом на Півдні України. Поділ за хронологією єврейських погромів ХІХ – початку ХХ століття спрямований на підтвердження даних про посилення співпраці влади і монархістів в боротьбі з революційними настроями в суспільстві на початку ХХ століття. Статистичні дані, зазначені в статті, вказують на динаміку активної діяльності монархістів, пік якої припадає на жовтень 1905 року.

The aim of the article is to analyze the reasons for the failure of the Russian imperial project "Novorossiya" and give a theoretical justification for the process of integration of the South Ukrainian region as the part of Great Ukraine. The Methodology – general scientific, general historical, interdisciplinary methods and theoretical developments of particular scientists. Thescientific novelty consists in the fact that for the first time in modern Ukrainian historiography, an attempt has been made to generalize theoretically the complex of combined socio-economic, political, and ethnocultural processes that led, on the one hand, to the failure of the imperial project "Novorossiya", and on the other – to the transformation of the southern Ukrainian lands into an integral part of Modern Ukraine. The Conclusions. Although Imperial Russia used huge human, non-human and intellectual resources to implement the Novorossiya project, it still failed. The main obstacle was the modernization processes that from the last quarter of the XVIIIth – beginning of the XIXth century covered Europe and spread to Ukraine, including the part of it that was called as Novorossiya. Modernization activated a whole range of factors in this territory that leveled the consequences of the policy of Imperial integration of Novorossiya, which led to its failure. One of these factors was mainly the Ukrainian ethnic composition of the region's population, which was formed as a result of migration processes. Another powerful factor was the economy. In the XIXth–at thebeginning of theXXth centuries the South became the center of economic attraction of Naddnipriansk Ukraine and its commodity market, contributing to the consolidation of its individual regions into a single nationalterritorial complex. Therefore, it activated social and ethno-cultural processes, and ultimately intensified the process of forming a modern Ukrainian nation throughout Ukraine. ; Мета роботи – проаналізувати причини провалу російського імперського проєкту "Новоросія" і дати теоретичне обґрунтування процесу інтеграції південноукраїнського регіону до складу Великої України. Методологія – загальнонаукові, загальноісторичні, міждисциплінарні методи і теоретичні напрацювання окремих вчених. Наукова новизна – вперше у новітній українській історіографії здійснена спроба теоретичного узагальнення комплексу поєднаних між собою соціально-економічних, політичних і етнокультурних процесів, які призвели, з одного боку, до провалу імперського проєкту "Новоросія", а з іншого – до перетворення південноукраїнських земель на невід'ємну складову частину модерної України. Висновки. Хоча для реалізації проєкту "Новоросія" імперською Росією були задіяні величезні матеріальні, людські й інтелектуальні ресурси, він зазнав краху. На перешкоді стали модернізаційні процеси, які з останньої чверті ХVІІІ– початку ХІХст. охопили Європу і перекинулися в Україну, включаючи ту її частину, яка називалася Новоросією. Модернізація активізувала на цій території цілий комплекс факторів, які знівелювали наслідки політики імперської інтеграції Новоросії, спричинили її провал. Одним з цих факторів був переважно український етнічний склад населення регіону, який склався в результаті міграційних процесів. Інший потужний фактор – економіка. В ХІХ–на початку ХХст. Південь перетворився на центр економічного тяжіння Наддніпрянської України і її товарного ринку, сприяючи консолідації окремих її регіонів в єдиний національно-територіальний комплекс. Зі свого боку, це активізувало соціальні й етнокультурні процеси, і у кінцевому рахунку, інтенсифікувало на території всієї України процес формування модерної української нації.